Вікторія Зубицька, лікар-терапевт

М. П. - Скажіть, Вікторіє... От, Ваша перша згадка про дідуся Данила, або Даню, як ви усі його називали...

В. 3. - Лялька... Красива лялька, звичайний дарунок для дівчинки. Ми тоді жили в Кривому Розі, як дідусь Даня мені її привіз. Вона у мене є досі і я її дуже бережу. Навіть вигляд у неї майже не змінився.

А ще - іграшки на ялинку... А особливо гірлянда. Щороку я прикрашаю ялинку і його іграшками. Але гірлянда... Розумієте, їй уже три десятки років, а вона досі світиться тими вогниками. І тепло, і лагідність дідусеві наче від неї йдуть. Взагалі, я зберігаю всі іграшки, які він мені дарував. Дивно це, але вони для мене, як живі...

-Ви зростали і виховувались, так би мовити, у медичній атмосфері. Дідусь, тато... Але спершу пішли чомусь у педагогічний...

- У даному випадку ближчим прикладом для мене був все-таки батько. Він не раз мені розповідав, як п'ять років вступав до вищого медичного закладу. Ну... Я вирішила піти дещо іншим шляхом. Одразу вступила на природничий факультет педвузу. Гадаю, що зробила правильно і ніколи в житті про це не пошкодую. Після педагогічного, який, до речі, закінчила з червоним дипломом, я навіть направлення до аспірантури одержала, але... вступила до медичного університету. І першому повідомила про свою перемогу дідусеві Данилу. Зателефонувала йому відразу після екзамену. Здала на "відмінно" і вже знала, що вступила. А він: "Приїзди негайно до мене..." Я приїхала до нього з татом і мамою, дідусь обняв мене і не вітає, а просто каже: "Значить, моя справа не пропала..." Цю його фразу я ніколи не забуду. Він дуже хотів, щоб я була його послідовницею. І не раз казав татові, що бачить мене у своїй клініці саме як професіонального лікаря-травника.

Після закінчення медвузу на роботу у свою клініку мене приймав дідусь. Перший запис у трудовій книжці зроблений його рукою. І це для мене також як дарунок долі.

-Про аспірантуру по медичній лінії не замислювались?

- Чому ж, замислююсь... Але говорити про це ще ранувато. Зараз поки-що накопичую потрібний матеріал. Його багато і він дуже цікавий, як мовиться, не піднятий. Треба насамперед у встановленому порядку зафіксувати те, що вже досліджено, аби воно стало доступним для усіх лікарів-фітотерапевтів. Продовжити розпочате ще на студентській лаві... Приміром, одна з моїх дипломних робіт у медичному стосувалась такого досить відомого препарату як "Холеазин". Він досить ефективно лікує захворювання кишково-шлункового тракту, печінки, виводить з організму шлаки, у тому числі радіонукліди. До речі, показаний для людей, уражених радіацією, і вже в перші роки Чорнобильської катастрофи широко застосовувався для лікування постраждалих від неї. Участі у його розробці тоді я ще, звісно, не могла взяти, це - досягнення Данила Никифоровича та батька Олександра Даниловича. А от рослини, які входять до складу цих ліків, їхнє поширення в Україні, хімічний аналіз в залежності від зони розповсюдження, ареалу, я дослідила досить ґрунтовно. Тепер, на основі цих даних, ми можемо більш точно визначити наші можливості по виробництву ліків, оскільки потреба в них досить велика. Окрім того, постійно контролювати їхній хімічний склад, аби вони відповідали тим властивостям, які одержали, так би мовити, при своєму народженні. Цей препарат я включаю, як правило, до більшості лікувальних схем, оскільки печінка, як відомо, є головним фільтром людського організму. І, перш ніж лікувати якусь болячку, потрібно почистить саме печінку.

До мене приходить багато пацієнтів, та й лікарів, працівників різних клінік, котрі підтверджують позитивну динаміку лікування тими чи іншими фітозасобами в поєднанні з "Холеазином".

В останні роки, як відомо, різко зросла кількість серцево-судинних захворювань. У нашому арсеналі чимало препаратів для боротьби з цим підступним недугам. І вони досить ефективні. Уже в моїй лікарській практиці є дуже цікавий випадок. Якось до мене приїхала жінка з Вінницької області з медичною карткою чоловіка, у якого інфаркт міокарда... Лікарі приписали йому виключно клінічне стаціонарне лікування, інакше, мовляв, за наслідки не відповідають. А він - тільки додому. Тепер лікується вдома лише препаратами "Аптеки народних ліків" Зубицького. І вже три роки живе після винесеного йому вироку і добре себе почуває.

Подібні випадки, звичайно вселяють віру в себе і надію, що фітотерапія, про що все життя мріяв Данило Никифорович, врешті-решт завоює весь медичний світ.

-А Ви особисто в це вірите?

- Вірю і хочу вірити... Ми не говоримо зараз про хірургічне втручання. Воно, звичайно, як було, так і залишиться. Але, погодьтеся, скількох операцій, часто дуже складних, навіть з непоправними наслідками, можна було б уникнути, якби люди із симптомами тієї чи іншої хвороби вчасно звернулися до кваліфікованого лікаря-фітотерапевта.

Достеменно знаю, що в практиці дідуся Данила таких випадків, коли він своїми ліками з живих рослин не дав людині лягти під ніж, було дуже багато.

-Вікторіє Олександрівно, із розмови з Вашими татом і мамою я знаю, що Ви уже особисто брали участь у розробці деяких нових препаратів. Що це за ліки і від чого вони?

- Так, наші спільні ліки уже є. Це, наприклад, "Жива кров". Задумав її ще Данило Никифорович, навіть зробив перші дослідження. А ми з батьком уже довершили їх створення.

Ліки, можна сказати, також універсальні. Поліпшують діяльність кровотворення.

І в порівняно недавно створених лікарських засобах, таких як Остеофіт", "Фіто-сан", "Жива кров" також є мої наробки. Хочу сказати, що з кожним роком сам процес лікування хворих дедалі ускладнюється. Що маю на увазі? Трапляються пацієнти, котрі не піддаються лікуванню навіть уже апробованими фітотерапевтичними засобами. Тоді думаєш: як такій людині допомогти? У таких випадках чинимо так, як і учив нас робити і сам це робив Данило Никифорович: лікувати треба не хворобу, а пацієнта. Застосовуємо лише індивідуальний підхід. І набір ліків, часто нестандартний, готуємо виключно для такої людини.

-Очевидно, краще все-таки подібне лікування проводити в стаціонарних умовах.

- Саме так. І Данило Никифорович ще за життя планував відкрити таке відділення при фіто-клініці. Йдеться поки що про денний стаціонар. Хворий проходить у нас обстеження, лікується, а увечері йде додому. Так, як це прийнято в багатьох стаціонарних медичних закладах. Відповідні умови для цього у нас є і, сподіваємося, що найближчим часом ми впровадимо таку систему.

Саме життя нам підказує йти по шляху новацій. Зараз я активно займаюсь всебічним обстеженням хворих після того, як вони пройшли у нас курс лікування. Адже для того, щоб створювати нові ефективні ліки, ми повинні достеменно знати, як впливають наші препарати на ту чи іншу хворобу, наскільки поліпшилося здоров'я людини. І коли я бачу, що після вживання наших фітоліків камінець у жовчних проходах хворої людини зменшився бодай на один міліметр - це мене уже радує. Взагалі-то діагностика досить специфічна в медицині річ. Нею займається лікар-діагност. На підставі показань він встановлює хворому діагноз і передає пацієнта іншому лікарю за призначенням. Я ж часто виступаю одночасно і в ролі лікаря-клініциста, тобто і призначаю лікування, і здійснюю його.

-З чого починаєте свій звичайний робочий день?

- Обов'язків у мене багато і день завантажений, як кажуть, по самі вінця. З 9-ої ранку приймаю хворих. Обстежую, роблю ультразвукову діагностику (УЗД), призначаю лікування...

Прийом хворого у мене триває не п'ять-десять хвилин, як це зазвичай ведеться, а півгодини або й годину. Добре це чи погано? Нехай про це судять самі пацієнти. Але свого часу так само чинив і дідусь Данило.

Багато часу займає медична документація, всілякі виписки. А ще ж постійно треба слідкувати за медичною літературою, і нашою, вітчизняною, і зарубіжною... Організація час від часу різних конференцій, зустрічей з колегами для обміну своїми набутками, які проводяться тут же, в стінах нашої клініки. Радіопередачі про народну медицину Данила Зубицького, які тепер постійно транслюються на Київ та область кожного третього понеділка і середи.

У перспективі бачу і створення цілого діагностичного центру при нашій фітоклініці з кардіологічною, іншими лабораторіями, і відкриття денного стаціонару. А навколо нас бачу багато хороших лікарів-травників, наших друзів і однодумців. Все те бачу, про що мріяв Данило Никифорович Зубицький. А це значить, що він завжди серед нас. І з нами.

З родиною бесідував Михайло Прилуцький