Ukrainian Afrikaans Albanian Arabic Armenian Azerbaijani Basque Belarusian Bulgarian Catalan Chinese (Simplified) Chinese (Traditional) Croatian Czech Danish Dutch English Estonian Filipino Finnish French Galician Georgian German Greek Haitian Creole Hebrew Hindi Hungarian Icelandic Indonesian Irish Italian Japanese Korean Latvian Lithuanian Macedonian Malay Maltese Norwegian Persian Polish Portuguese Romanian Russian Serbian Slovak Slovenian Spanish Swahili Swedish Thai Turkish Urdu Vietnamese Welsh Yiddish

Династія

Наталя Зубицька, біолог,

генеральний директор Т0В "Фіто-Данімир"

М. П.: - Наталю Іванівно, яким був Данило Никифорович для Вас особисто? Якщо хочете, з погляду на те, що Ви його невістка?

Н. 3.: - Він був непересічною особистістю. І не лише у своїй фаховій справі, а й у повсякденному житті. За натурою - неговірким. Швидше навіть мовчазним. Але завжди - розважливим. Він мав, як тепер модно говорити, свою особливу харизму. І настільки відмінну від людей, з якими доводилось зус­трічатись у житті, що мимоволі думалось: він справді неповторний. Ніколи ні на кого не підвищував голосу. Чи то на своїх підлеглих на роботі, чи на рідних. Ніколи нікому не нав'язував своєї думки. Через те, можливо, й сталося так, що кожен із синів Данила Никифоровича визначався сам по собі і йшов у життя тим шляхом, яким його вів, як мовиться, сам Господь.

Побутує такий вислів, що справжні батьки виховують своїх дітей і тоді, коли самих батьків навіть нема вдома. Так от, чи був Данило Никифорович вдома, чи працював десь в іншому місці, як це у тяжкі повоєнні роки траплялося досить часто, він умів виховувати своїх дітей і на відстані.

Знаєте, ще у зовсім дитячі роки, навіть не думаючи, що стану колись його невісткою, якимось третім чуттям я відчувала, що він і мене спрямовує, спонукає до пізнання таємниць довколишнього світу.

-Коли вже згадали про це... Як зав'язались у Вас ближчі, ніж просто дитяче спілкування, стосунки з Олександром, тобто Даниловичем...

- Літо. На канікули до батьків приїхав Сашко (він тоді уже був студентом Полтавського медичного). Запросив мене в кіно. Поговорили, порозказували все одне одному, бо ж давненько не бачились... Наступного дня я поїхала з родиною відпочивати. А коли повернулася, зустрічає мене Олександр й каже: "Узавтра вранці я прийду тебе сватати..."

-У вас вийшов такий цікавий природній тандем: лікар-біолог... І от вас стало троє. А це - вже династія.

- Маєте на увазі народження нашої донечки?

-Ну, так.

- Це станеться дещо пізніше, і це справді цікаво. Але ж в родині Зубицьких завжди так було. Сакральне, святе число три - триєдність, трійця - ніби скріплювало підвалини цього роду і оберігало від багатьох бід. Завважте: із стар­шого покоління - прадід Григір, дід Никифор, Данило Никифорович. У Данила Никифоровича діда - троє синів, у його батька - троє синів і у Данила Никифоровича - троє синів.

Тепер нас також троє, наша надія і опора донька Вікторія - професійний медик з двома вищими освітами, провідний спеціаліст фітоклініки.

І Данило Никифорович, і син Олександр завжди працювали, як мовиться, в одному ключі. І мета в них була одна: лікувати людей. І, по суті, одними і тими ж метода­ми. В арсеналі Данила Никифоровича немало препаратів, які окрім основного захворювання діють і протипухлинно. Це і "Вакулан", "Лейкосан", "Мостопан", "Міоман", "Простатин", "Склеродерман" та інші. Самі їхні назви натякають на їхнє застосування. А тут Данило Никифорович поставив за мету розробити ще більш універсальний пропис для лікування цілого ряду поширених недугів, у тому числі і доброякісних пухлин. На створення, власне, самої мікстури в лабораторних умовах пішло кілька років. До речі, у її складі використані дослідження ще наших пращурів - прадіда Григора та діда Никифора. А от дію цих ліків так само кілька років випробовував у своїй клініці Олександр. Згодом до цієї справи підключилася Вікторія, котра на той час уже закінчила медінститут. Ось так і з'явилася назва уже згадуваних ліків - "Тризуб".

Сьогодні цей препарат успішно застосовується для лікування цілого ряду захворювань - кишково-шлункових, аденоїдів у порожнині носа, поліпів, псоріазу і, в тому числі, доброякісних пухлин.

- Яка Ваша особиста роль зараз, у цьому, так би мовити, троїстому союзі Зубицьких?

- Я - генеральний директор ТОВ "Фіто-Данімир" ("Народна медицина Данила Зубицького"). Структура підприємства досить складна. У її основі - замкнений цикл процесів, починаючи від збору рослинної сировини до її технологічної переробки. А це і масове виготовлення лікарських засобів, і їх реалізація через аптеку та регіональні структури. До складу підприємства входять його підрозділи: фітолабораторія, виробничий цех по виготовленню ліків, аптека, а також наша гордість - єдина в Європі фітоклініка. Усьому цьому треба давати лад.

Продовжуємо традицію, започатковану Данилом Никифоровичем - розширюємо ділові стосунки з регіональними структурами, посередниками з реалізації фітоліків на фармацевтичному ринку. Серед них - аптеки, приватні медичні кабінети, валеологічні центри, поліклініки, центри народної та нетрадиційної медицини тощо. Значна частина цього ринку знаходиться в обласних центрах та великих містах - у Вінниці, Івано-Франківську, Запоріжжі, Кіровограді, Одесі, Миколаєві, Полтаві та інших. Більше, ніж в половині великих міст України.

Робимо все, що в наших силах, аби знання в галузі фітотерапії, взагалі рослинного лікування, різноманітна інформація про це дійшли до широкого загалу громадян. З цією метою на підприємстві регулярно проводимо науково-практичні конференції. Слава Богу, умови для цього у нас чудові: прекрасний конференц-зал, поряд - медичні кабінети, де можна одержати різноманітну довідкову літературу, а заодно і проконсультуватись. На цих зібраннях обговорюємо і суто наукові проблеми в галузі фітотерапії, і чисто практичні. Скажімо, нас дуже цікавлять наслідки лікування нашими фітопрепаратами на місцях. А тому на конференції нерідко запрошуємо і наших пацієнтів, котрі пройшли у нас курс лікування. На одній із них досить конкретно і по діловому обговорили питання про впровадження нових, більш сучасних технологій у фітотерапії, розроблених на світовому рівні.

-Можна подумати, Наталіє Іванівно, що у роботі Вашого підприємства все так гладко...

- О, далеко не все. Річ у тому, що в останні роки, відколи не стало Данила Никифоровича, навколо його імені розвелось немало спекуляцій. Скажу більш відверто: свого часу поряд із ним працювали люди і хитрі, і корисливі, і підступні. А тепер дехто із цих, з дозволу сказати, помічників та помічниць, уловивши момент, досить брутально користуються з тієї його довіри. Одні зазіхають на його дітище - "Аптеку народних ліків", фітоклініку, фітолабораторію... Інші відкрили фіктивну, далеку від медицини "розливайку", де в антисанітарних умовах "хімічать" підробні ліки.

У "бовтанках", що нерідко продаються у деяких аптечних кіосках (наголошую - кіосках), головним чином на периферії - у Харкові, Житомирі, Чернігові - нічого спільного з народною медициною Данила Зубицького нема.

Як розпізнати підробку? Не посоромтесь запитати у працівниці кіоску, лотка, чи десь на розкладці, звідки у них ліки від Зубицького і хто їх виготовляє. І вам усе стане ясно. Єдине офіційне підприємство, яке продукує ліки Данила Зубицького, а тепер і його сина Олександра Зубицького, за їхніми прописами та технологією, розташоване в Києві і працює воно у складі підприємства ТОВ "Фіто-Данімир".

-Розумію, Наталіє Іванівно, що Ви говорили зараз про наболіле. Дуже хотілося б, аби усе стало на свої місця. І світла пам'ять Данила Зубицького нічим не була затьмарена.

- Зрештою, так воно і станеться.

Але ж скільки потрібно затратити додаткових зусиль, енергії, нервів, зрештою, аби протистояти всьому цьому. Іноді виникають дуже складні ситуації. Тоді запитую сама у себе: "А як би вчинив у цьому випадку Данило Никифорович?" І вихід знаходиться. Він же так нас учив: "З будь-якої ситуації треба вміти виходити переможцем...".

З родиною бесідував Михайло Прилуцький

 

Вікторія Зубицька, лікар-терапевт

М. П. - Скажіть, Вікторіє... От, Ваша перша згадка про дідуся Данила, або Даню, як ви усі його називали...

В. 3. - Лялька... Красива лялька, звичайний дарунок для дівчинки. Ми тоді жили в Кривому Розі, як дідусь Даня мені її привіз. Вона у мене є досі і я її дуже бережу. Навіть вигляд у неї майже не змінився.

А ще - іграшки на ялинку... А особливо гірлянда. Щороку я прикрашаю ялинку і його іграшками. Але гірлянда... Розумієте, їй уже три десятки років, а вона досі світиться тими вогниками. І тепло, і лагідність дідусеві наче від неї йдуть. Взагалі, я зберігаю всі іграшки, які він мені дарував. Дивно це, але вони для мене, як живі...

-Ви зростали і виховувались, так би мовити, у медичній атмосфері. Дідусь, тато... Але спершу пішли чомусь у педагогічний...

- У даному випадку ближчим прикладом для мене був все-таки батько. Він не раз мені розповідав, як п'ять років вступав до вищого медичного закладу. Ну... Я вирішила піти дещо іншим шляхом. Одразу вступила на природничий факультет педвузу. Гадаю, що зробила правильно і ніколи в житті про це не пошкодую. Після педагогічного, який, до речі, закінчила з червоним дипломом, я навіть направлення до аспірантури одержала, але... вступила до медичного університету. І першому повідомила про свою перемогу дідусеві Данилу. Зателефонувала йому відразу після екзамену. Здала на "відмінно" і вже знала, що вступила. А він: "Приїзди негайно до мене..." Я приїхала до нього з татом і мамою, дідусь обняв мене і не вітає, а просто каже: "Значить, моя справа не пропала..." Цю його фразу я ніколи не забуду. Він дуже хотів, щоб я була його послідовницею. І не раз казав татові, що бачить мене у своїй клініці саме як професіонального лікаря-травника.

Після закінчення медвузу на роботу у свою клініку мене приймав дідусь. Перший запис у трудовій книжці зроблений його рукою. І це для мене також як дарунок долі.

-Про аспірантуру по медичній лінії не замислювались?

- Чому ж, замислююсь... Але говорити про це ще ранувато. Зараз поки-що накопичую потрібний матеріал. Його багато і він дуже цікавий, як мовиться, не піднятий. Треба насамперед у встановленому порядку зафіксувати те, що вже досліджено, аби воно стало доступним для усіх лікарів-фітотерапевтів. Продовжити розпочате ще на студентській лаві... Приміром, одна з моїх дипломних робіт у медичному стосувалась такого досить відомого препарату як "Холеазин". Він досить ефективно лікує захворювання кишково-шлункового тракту, печінки, виводить з організму шлаки, у тому числі радіонукліди. До речі, показаний для людей, уражених радіацією, і вже в перші роки Чорнобильської катастрофи широко застосовувався для лікування постраждалих від неї. Участі у його розробці тоді я ще, звісно, не могла взяти, це - досягнення Данила Никифоровича та батька Олександра Даниловича. А от рослини, які входять до складу цих ліків, їхнє поширення в Україні, хімічний аналіз в залежності від зони розповсюдження, ареалу, я дослідила досить ґрунтовно. Тепер, на основі цих даних, ми можемо більш точно визначити наші можливості по виробництву ліків, оскільки потреба в них досить велика. Окрім того, постійно контролювати їхній хімічний склад, аби вони відповідали тим властивостям, які одержали, так би мовити, при своєму народженні. Цей препарат я включаю, як правило, до більшості лікувальних схем, оскільки печінка, як відомо, є головним фільтром людського організму. І, перш ніж лікувати якусь болячку, потрібно почистить саме печінку.

До мене приходить багато пацієнтів, та й лікарів, працівників різних клінік, котрі підтверджують позитивну динаміку лікування тими чи іншими фітозасобами в поєднанні з "Холеазином".

В останні роки, як відомо, різко зросла кількість серцево-судинних захворювань. У нашому арсеналі чимало препаратів для боротьби з цим підступним недугам. І вони досить ефективні. Уже в моїй лікарській практиці є дуже цікавий випадок. Якось до мене приїхала жінка з Вінницької області з медичною карткою чоловіка, у якого інфаркт міокарда... Лікарі приписали йому виключно клінічне стаціонарне лікування, інакше, мовляв, за наслідки не відповідають. А він - тільки додому. Тепер лікується вдома лише препаратами "Аптеки народних ліків" Зубицького. І вже три роки живе після винесеного йому вироку і добре себе почуває.

Подібні випадки, звичайно вселяють віру в себе і надію, що фітотерапія, про що все життя мріяв Данило Никифорович, врешті-решт завоює весь медичний світ.

-А Ви особисто в це вірите?

- Вірю і хочу вірити... Ми не говоримо зараз про хірургічне втручання. Воно, звичайно, як було, так і залишиться. Але, погодьтеся, скількох операцій, часто дуже складних, навіть з непоправними наслідками, можна було б уникнути, якби люди із симптомами тієї чи іншої хвороби вчасно звернулися до кваліфікованого лікаря-фітотерапевта.

Достеменно знаю, що в практиці дідуся Данила таких випадків, коли він своїми ліками з живих рослин не дав людині лягти під ніж, було дуже багато.

-Вікторіє Олександрівно, із розмови з Вашими татом і мамою я знаю, що Ви уже особисто брали участь у розробці деяких нових препаратів. Що це за ліки і від чого вони?

- Так, наші спільні ліки уже є. Це, наприклад, "Жива кров". Задумав її ще Данило Никифорович, навіть зробив перші дослідження. А ми з батьком уже довершили їх створення.

Ліки, можна сказати, також універсальні. Поліпшують діяльність кровотворення.

І в порівняно недавно створених лікарських засобах, таких як Остеофіт", "Фіто-сан", "Жива кров" також є мої наробки. Хочу сказати, що з кожним роком сам процес лікування хворих дедалі ускладнюється. Що маю на увазі? Трапляються пацієнти, котрі не піддаються лікуванню навіть уже апробованими фітотерапевтичними засобами. Тоді думаєш: як такій людині допомогти? У таких випадках чинимо так, як і учив нас робити і сам це робив Данило Никифорович: лікувати треба не хворобу, а пацієнта. Застосовуємо лише індивідуальний підхід. І набір ліків, часто нестандартний, готуємо виключно для такої людини.

-Очевидно, краще все-таки подібне лікування проводити в стаціонарних умовах.

- Саме так. І Данило Никифорович ще за життя планував відкрити таке відділення при фіто-клініці. Йдеться поки що про денний стаціонар. Хворий проходить у нас обстеження, лікується, а увечері йде додому. Так, як це прийнято в багатьох стаціонарних медичних закладах. Відповідні умови для цього у нас є і, сподіваємося, що найближчим часом ми впровадимо таку систему.

Саме життя нам підказує йти по шляху новацій. Зараз я активно займаюсь всебічним обстеженням хворих після того, як вони пройшли у нас курс лікування. Адже для того, щоб створювати нові ефективні ліки, ми повинні достеменно знати, як впливають наші препарати на ту чи іншу хворобу, наскільки поліпшилося здоров'я людини. І коли я бачу, що після вживання наших фітоліків камінець у жовчних проходах хворої людини зменшився бодай на один міліметр - це мене уже радує. Взагалі-то діагностика досить специфічна в медицині річ. Нею займається лікар-діагност. На підставі показань він встановлює хворому діагноз і передає пацієнта іншому лікарю за призначенням. Я ж часто виступаю одночасно і в ролі лікаря-клініциста, тобто і призначаю лікування, і здійснюю його.

-З чого починаєте свій звичайний робочий день?

- Обов'язків у мене багато і день завантажений, як кажуть, по самі вінця. З 9-ої ранку приймаю хворих. Обстежую, роблю ультразвукову діагностику (УЗД), призначаю лікування...

Прийом хворого у мене триває не п'ять-десять хвилин, як це зазвичай ведеться, а півгодини або й годину. Добре це чи погано? Нехай про це судять самі пацієнти. Але свого часу так само чинив і дідусь Данило.

Багато часу займає медична документація, всілякі виписки. А ще ж постійно треба слідкувати за медичною літературою, і нашою, вітчизняною, і зарубіжною... Організація час від часу різних конференцій, зустрічей з колегами для обміну своїми набутками, які проводяться тут же, в стінах нашої клініки. Радіопередачі про народну медицину Данила Зубицького, які тепер постійно транслюються на Київ та область кожного третього понеділка і середи.

У перспективі бачу і створення цілого діагностичного центру при нашій фітоклініці з кардіологічною, іншими лабораторіями, і відкриття денного стаціонару. А навколо нас бачу багато хороших лікарів-травників, наших друзів і однодумців. Все те бачу, про що мріяв Данило Никифорович Зубицький. А це значить, що він завжди серед нас. І з нами.

З родиною бесідував Михайло Прилуцький

На верх