Ukrainian Afrikaans Albanian Arabic Armenian Azerbaijani Basque Belarusian Bulgarian Catalan Chinese (Simplified) Chinese (Traditional) Croatian Czech Danish Dutch English Estonian Filipino Finnish French Galician Georgian German Greek Haitian Creole Hebrew Hindi Hungarian Icelandic Indonesian Irish Italian Japanese Korean Latvian Lithuanian Macedonian Malay Maltese Norwegian Persian Polish Portuguese Romanian Russian Serbian Slovak Slovenian Spanish Swahili Swedish Thai Turkish Urdu Vietnamese Welsh Yiddish

Династія

Пам'ятаймо його таким

Він народився у непростий рік і день - 29 лютого 1924. Творець Всесвіту і всього сущого на землі ніби дав людям зрозуміти: це особливий рік - найвищий через кожні чотири календарні. На цілу добу. Неспроста усе це. Вдумаймось у поняття, дотичні до слова високий - високородний, високочолий, високоосвічений, високоінтелігентний, високошанований, високодуховний... Цей ряд можна продовжувати.

І всі ці визначення щонайбільшою мірою відповідають суті високої людини - Данила Никифоровича Зубицького. І в його повсякденному житті професійній діяльності.

Мимоволі спадає на думку: народжені в цей рік, а особливо в цей день люди, наділені особливою місією. Продовжуючи на землі своє життя на один день кожні чотири роки, вони так само благотворно впливають на все, що навколо них. І, може, саме в такі, найвищі для них дні, ці люди найчастіше приходять на поміч і приносять добро усьому сущому. А найперше - людині. Як ось він, Данило Зубицький. Кажуть, що до таких людей особливо прихильні видатні особистості, відомі письменники, художники, політики. Щодо Данила Никифоровича, то це справді так. Дорогу до його дому знали і народні депутати, і навіть Президент України. А видатний майстер слова Павло Загребельний, що нещодавно пішов із життя, був його і частим гостем, і приятелем.

Минуло п'ять літ, як нема серед нас великого чародія. А у лютому нинішнього року йому виповнилося б 85. Але... немає такої дати, 29 лютого, в цьогорічному календарі. Бо не високосний, а звичайний рік у природі.

І в цьому також є своя особлива значимість. Вищі над нами сили ніби підказують завжди пам'ятайте його таким, яким він насправді був - не лютневим, а просвітленим, березневим. Коли на деревах уже бубнявіють брості, а на осонні, крізь прогріту першим весняним промінням землю, пробиваються тендітні первоцвіти.

І коли у його маленькому, виплеканому власними руками садку, дерева вибухали диво-квітом, а поряд із ними полум'яніли тюльпани, як чиїсь відкриті серця, він виходив до них. І подовгу стояв тут, думаючи про щось своє, сокровенне. Пам'ятаймо ж його таким, живим, схожим на високе дерево у саду. Доброго серед добрих людей. Високого і красивого. У цвіту.

Дерево роду

 
 

 

   НАШОМУ РОДУ НЕМА ПЕРЕВОДУ. СЛАВНІ ДИНАСТІЇ ТА РОДИНИ УКРАЇНИ / Київ. ІМІДЖ УКРАЇНА - 2012 р.

 

Хату Григорія Зубицького в Покотилові знали і старі, і малі. Та хіба лише односельці? З навколишніх сіл Кіровоградщини теж частенько приходили до нього за допомогою люди. Він не відмовляв нікому. Лікував не лише травами, словом умів зміцнити сили недужого. Мудрий був чоловік. Його виважені поради і настанови спрямовані були на зцілення не лише тіла, а й духу хворого. Від природи спостережливий і далекоглядний, Григорій інтуїтивно відчув хист сина Никифора до знання трав і прагнув передати йому всі свої вміння, виховував особистим прикладом служіння людям, любові до матінки-природи. Талановитий юнак плекав мрію стати лікарем. Через певний час, долаючи фінансові труднощі, Никифорові все ж таки вдалося потрапити на навчання до медичного закладу, успішно його закінчити і отримати середню медичну освіту. Першу світову війну Никифор Григорович зустрів у званні молодшого офіцера. Він хоробро воював на фронті, у військовому шпиталі уміло рятував солдатів і офіцерів від смерті. 

Знання народних методів лікування дуже допомагало йому в умовах нестачі ліків та перев'язувальних матеріалів рятувати поранених. 

Після буремного 17-го та років громадянської війни Никифор Григорович продовжував займатися справою, яку  умів робити на високому професійному рівні: лікувати людей. Ставився до цього дуже відповідально. З метою вдосконалення своїх знань, кращого розуміння впливу на організм людини трав, регулярно листувався з російським хіміко-технологічним інститутом, який займався питаннями розробки нових ліків. Отримані відповіді він скрупульозно занотовував, систематизував, робив зшитки. Постійно цікавився всім новим, прогресивним.

Коли розпочалася Велика Вітчизняна війна, Никифор Григорович спочатку допомагав підпільникам, а потім сам став бійцем одного з партизанських загонів, які діяли на території Кіровоградщини. Лікував хворих і поранених, з гвинтівкою в руках боровся з фашистами. Його професійна майстерність, готовність брати відповідальність на себе під час здійснення складних медичних операцій, які доводилося нерідко проводити в надзвичайних умовах воєнного часу, допомагали врятувати не одне життя. Особливо прислужилося Никифору Григоровичу вміння ефективно використовувати лікувальну силу рослин, щоб ставити на ноги бійців з допомогою усіляких настоянок і трав.

Пліч-о-пліч з батьком в лавах народних месників боровся з ворогом і сімнадцятирічний Данило. З дитинства хлопець був закоханий у рідну природу, сам любив вирощувати різні квіти, рослини. З батьковою допомогою навчився добре розумітися на їх різноманітті. Уважно придивлявся до лікувальної практики Никифора Григоровича. Та лише у партизанському загоні, коли активно допомагав батькові у лікуванні хворих, однозначно вирішив: буде обов'язково вчитися на медика, наполегливо перейматиме секрети траволікування, щоб досконало оволодіти цим лікарським мистецтвом. Відомо ж, коли людина дуже до чогось прагне, вона завжди свого досягне. 

Дійсно, мрія Данила Никифоровича здійснилася. Вже по війні він закінчив медичне училище. Певний час працював в одному з медпунктів. Не див­лячись на молодий вік вже мав у людей заслужений авторитет і пацієнти йшли до Данила Никифоровича, знаючи про його унікальні можливості лікування хворих не лише засобами традиційної медицини, а й за допомогою фітотерапії. Ліки тоді виготовлялися на натуральній основі, застосовувалися і лікувальні настоянки з трав.

Данило Никифорович шукав, розробляв, напрацьовував власну методику виготовлення ліків з природної сировини. Однодумцем і помічником для нього стала його дружина Ганна Артемівна, яка працювала провізором в аптеці. Люди приходили з рецептом від про­фесіонального лікаря та вона часто радилася з чоловіком: як ця рослина діє на ту чи іншу хворобу, а як ця. Переглядали разом ще раз і ще раз відповідні рецептурні довідники, в тому числі по рослинах, створені відомими лікарями минулих років.

Так рік за роком в постійних дослідженнях, експериментах, випробовуваннях, навіть на власному організмі, Данило Никифорович розробляв науковий підхід до широкого застосування фітотерапії в медицині. А перепон на цьому шляху вистачало. Варто зазначити, що за радянських часів через свою діяльність Данилу Зубицькому довелося змінити 21 місце проживання. Це був нелегкий шлях утвердження його фітотерапії — фітотерапії Данила Зубицького. За прописами цього лікаря від Бога розроблена унікальна технологія виготовлення ліків з багатьох рослинних компонентів, заснована на використанні живих рослин, коли переробка сировини проводиться в день збирання. Ним також винайдений власний, досі невідомий іншим, спосіб консервації рослинних соків. Ліки він розробляв спільно з сином Олександром. У 1991 році вони отримали свідоцтво на перші авторські препарати: холеазин, панкреан, ульпогастрон. Заснована ним серія аптек стала результатом праці, яка тривала понад півстоліття і підтверджена чотирма поколіннями династії Зубицьких.

За успіхи у зціленні людей, за внесок у розвиток медичної науки Данило Никифорович був удостоєний ряду почесних звань та нагород.

Д. Н. Зубицький — автор численних наукових публікацій з проблем розвитку фітотерапії, академік Академії проблем людини, академік Академії екологічних наук, лауреат премії імені В.І. Вернадського. За життя Данило Никифорович побудував єдину в Європі фітоклініку «Во Здрав'я, во Спасіння», фітолабораторію, аптеку з виробництва лікарських засобів за авторськими приписами династії Зубицьких. Жодному із народних цілителів, травознавців не вдалось за життя зробити те, на що спромігся лікар Данило Зубицький. Змістом його життя було лікування, вивчення цілющих властивостей рослин. Данило Никифорович завжди казав: «Все, що я будую, будую для людей».  Помер відомий вчений-фітотерапевт 3 грудня 2003 року.

За прикладом свого батька зумів знайти спільну мову з живими рослинами і його син Олександр Данилович Зубицький. Народився він на Кіровоградщині. Атмосфера рідної домівки з її розмовами на лікарські теми, з запахом цілющих трав не могла не вплинути на хлопця. Відколи Олександр себе пам'ятає, його дитинство пов'язане з рослинами: як не в школі, то в лузі, чи на полі на збиранні трав для батька, чи в аптеці біля мами.

Тоді батьки порадили вступати спочатку до Кіровоградського фармацевтичного училища. Після закінчення цього закладу Олександр працював деякий час у галеновій лабораторії, де виготовлялися препарати з лікарських рослин. Здається, доля сама вела його в потрібному напрямі, щоб в подальшому дати змогу продовжувати батькову справу. Лікувати людей він почав з 18 років.

Згодом вступив до Полтавського медичного інституту. Закінчив лікувальний факультет. Наполегливість у досягненні поставленої мети теж, мабуть, передалася у спадщину. Олександр Данилович вважає, що його шлях у медицину складався вдало, хоча був, так би мовити, ступінчастим і непростим.

Олександр Данилович завжди займався фітотерапією. Це було в нього в крові. Але знайти роботу, де він зміг би присвятити себе улюбленій справі, навіть з дипломом про вищу освіту, було нелегко. Адже в лікарнях цей метод був мало поширений. Та лікар не втрачав надії і ось йому запропонували працювати фітотерапевтом в медичній частині Київського заводу імені Артема. Не дивлячись на певні складнощі ( все-таки травознавство, м'яко кажучи, тоді не було в пошані), Олександр Данилович радів, що робітники йшли до нього, довіряли йому, а слова подяки від вдячних пацієнтів слугували найвищою нагородою.

Потім було запрошення на роботу до одного із санаторіїв у Пущі Водиці. Так поступово приходило визнання результатів його ефективної діяльності, як дипломованого фахівця, який вдало поєднував методи лікування традиційної медицини і фітотерапії.

Сьогодні Олександр Данилович гідно продовжує справу свого батька, учителя і мудрого наставника. Він — лікар-гастроентеролог вищої категорії, лікар з народної та нетрадиційної медицини, головний лікар клініки «Фіто-Данімир», член Асоціації фахівців з народної та нетрадиційної медицини України. За його плечима величезний досвід практичної роботи, багато років Олександр Данилович пропрацював лікарем у поліклініці № 22 міста Києва, використовуючи в своїй практиці лікування лікарськими рослинами та авторськими препаратами. Пройшло вже двадцять років, а вдячні пацієнти ще й досі дякують Олександру Даниловичу та звертаються до нього за порадами. Серед громадськості добре знана його благодійна діяльність. 0. Д. Зубицький є президентом Благодійного фонду Данила Зубицького, в арсеналі якого чимало добрих справ і починань.

Він глибоко переконаний, що фітотерапія Данила Зубицького, це і його прописи, і розроблена унікальна технологія виготовлення ліків з живих рослин, і задумана та споруджена Данилом Никифоровичем єдина в Європі фітоклініка — це не лише особиста, приватна справа родини Зубицьких. Він створив все в Україні і для України, її народу. Явище це унікальне навіть у світовій практиці. Тож спра­ва усього його життя — фітотерапія, як фунда­ментальна основа розвитку всієї лікувальної індустрії задля збереження здоров'я нації, по­винна мати підтримку перших посадових осіб і від медицини, і від самої держави.

Нині під безпосереднім керівництвом Олександра Даниловича у фітоклініці Данила Зубицького примножуються відомі традиції славного попередника, новим змістом наповнюється авторська фітотерапія, виготовляються нові ліки, впроваджуються у практику такі, зокрема, новинка, як мазь «Остеофіт» для лікування патології кісткових структур, оригінальні краплі «Жива кров» — для лікування залізодефіцитної анемії та препарат «Фіто-сан» для шкіряних захворювань.

Як батько, Олександр Данилович дуже радий, що у створенні та випробуванні цих ефективних препаратів взяла участь його донька Вікторія.

Відмінно навчаючись у школі, вона вважала, що її покликання — медицина. Після завершення навчання в школі з медаллю, вступила до Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова. Природничий факультет цього вищого навчального закладу закінчила з червоним дипломом. Як перспективна випускниця одержала направлення до аспірантури.

Досконале вивчення рослин допомогло їй в подальшому опануванні лікарським фахом, коли Вікторія вступила до Національного медичного університету імені 0. 0. Богомольця. Першому, кому дівчина повідомила цю нови­ну, був її дідусь, Данило Никифорович.

«Значить, моя справа не пропала!» — такі слова відомого лікаря-фітотерапевта у відповідь почула онука. Він дуже хол в, щоб вона була його послідовницею. І не раз говорив, що бачить її у своїй клініці саме як професіонального лікаря.

Після закінчення навчання у медичному університет Вікторія не використала і місяця відпустки та одразу ж приступила до роботи. Данило Никифорович радо прийняв Вікторію у фітоклініку «Народна медицина Данила Зубицького» та своєю рукою зробив перший запис у трудовій книжці. Молода лікарка сприйняла це як дарунок долі.

Вікторія з головою поринула в улюблену роботу. Дослідження рослин, їхнє поширення в Україні, їх вплив на організм людини і, на підставі цих даних, створення нових ліків — все це цікавило працьовиту, розумну дівчину, яка плідно використовувала знання природоз­навця і лікаря. Пізніше додалося бажання досконало вивчити гомеопатію, ультразвукову діагностику, щоб ефективно поєднувати ролі лікаря-діагноста і лікаря-клініциста, комплексно здійснювати діагностику та лікування. Як творча людина, Вікторія Олександрівна дивиться у перспективу і докладає багато зусиль для створення при фітоклініці денного стаціонару. Щоб допомагати тим пацієнтам, які не піддаються лікуванню навіть уже апробованими фітотерапевтичними методами.

Багато уваги вона надає всебічному обстеженню хворих після того, як л пройшли курс лікування у фітоклініці. Щоб створювати нові ефективні ліки, їй необхідно достеменно знати, як впливають використані препарати на ту чи іншу хворобу, наскільки поліпшилося здоров'я людини. В основу своєї діяльності вона завжди ставить науковий підхід. Цим же принципом керується весь колектив фітоклініки Данила Зубицького.

Заповітною мрією у Вікторії Олек­сандрівни є створення цілого діагностичного центру при фітоклініці: з кардіологічною та іншими лабораторіями. Завдяки своїм вагомим справам талановитий лікар-терапевт все ближче і ближче наближається до своєї мети. В неї є з кого брати приклад, завжди поруч надійні помічники, однодумці. І, звичайно, в першу чергу, це мама, Наталія Іванівна Зубицька.

Наталія Іванівна — генеральний директор ТОВ «Фіто-Данімир». Народилася на Дніпропетровщині, за фахом — вчитель біології. Багато часу 

віддала педагогічній діяльності — понад ЗО років пропрацювала Наталія Іванівна в середній школі № 186 міста Києва вчителем, заступником директора школи. Знання біології допомагають їй добре розуміти специфіку роботи, а той чіткий лад і порядок, що існує тут у всьому, яскраво засвідчує топ-менеджерський талант Наталії Іванівни.

Структура підприємства, яким вона керує, досить складна. В її основі — замкнений цикл процесів, починаючи від збору рослинної сировини до її технічної переробки. А це і масове виготовлення лікарських засобів (понад 180 найменувань ліків), і їх реалізація через аптеку та регіональні структури. До складу підприємства входять його підрозділи: фіто-лабораторія, виробничий цех по виготовленню ліків, аптека, а також родинна гордість — єдина в Європі фітоклініка, яка надає амбула­торно-консультативні медичні послуги: лікаря-гастроентеролога, лікаря народної та нетрадиційної медицини 0. Д. Зубицького; лікаря-терапевта В. 0. Зубицької (консультація та призначення фітопрепаратів аптеки народних ліків); лікаря-стоматолога; різні види масажу; лікувальна фізкультура.

Продовжуючи традицію, започатковану Данилом Никифоровичем, генеральний директор Наталія Іванівна постійно розширює ділові стосунки з регіональними структурами, посередниками з реалізації фітоліків на фармацевтичному ринку. Серед них — аптеки, приватні медичні кабінети, валеологічні центри, поліклініки, центри народної та нетрадиційної медицини тощо.

Творчий колектив ТОВ «Фіто-Данімир» («Народна медицина Данила Зубицького») робить все можливе, щоб знання в галузі фітотерапії, взагалі рослинного лікування, різноманітна інформація про це дійшли до широкого загалу громадян. З цією метою відбуваються регулярні радіопередачі з участю спеціалістів клініки на Першому каналі національного радіо. Щосуботи та щопо­неділка радіомовлення на Київську область і столицю України транслює передачу 

«Авторська фітотерапія династії Зубицьких» з участю лікарів Олександра та Вікторії Зубицьких. На підприємстві регулярно проводяться нау­ково-практичні конференції. Тут всіляко сприяють діяльності Братства лікарів, ціли­телів, провізорів, яке у свій час заснував Данило Зубицький. Варто відзначити, що конференції з фітотерапії, зустрічі Братства лікарів, цілителів, провізорів завжди починались із Молитви Данила Зубицького.

Таким чином життя ще раз підтверджує, що фітотерапія, яка вийшла з предковічної, на­родної медицини, у час стрімкого розвитку науково-технічного прогресу усе тісніше поєднується з офіційною. Саме поєднання спеціальностей, глибокі знання родини — лікаря фармацевта Олександра Даниловича, лікаря і біолога Вікторії, біолога Наталії Іванівни, досвід п'яти поколінь династії Зубицьких надає можливість успішно працювати і розвивати фітотерапію на науковому підґрунт.

Цей необхідний для здоровя людини звязок продовжує зміцьнювати своєю невтомною працею славна родина Зубицьких.Варто лише нам всім і, особливо, можновладцям всіляко сприяти, а не заважати, у розвитку такої благородної та дуже важливої для людей справи.

 
 
 
На верх