Олександр Зубицький,

лікар-гастроентеролог вищої категорії,

лікар з народної та нетрадиційної медицини

М. П.: - Олександре Даниловичу, хотілося б почати дещо здалеку... Діда свого, Никифора, пам'ятаєте?

О. 3.: - Звичайно, пам'ятаю... Він був і професіональним, і правдиво народним лікарем. Людиною не зовсім простою, як один із журналістів про нього написав, а досить освіченою. Ще за царських часів одержав середню медичну освіту. У першу світову війну мав звання молодшого офіцера. І воював, і людей рятував у військовому шпиталі. При тому, добре знався на травах. Це передалося йому від його батька, а вже мого прадіда Григора. Бо й він був травником. Ось така зав'язь...

Тепер, на відстані років, мені здається, що дід умів навіть передбачати, чи підійде та чи інша рослина до людини за її енергетикою, чи ні. Чи сумісні вони...

 Він був лідером. І в родині, і серед мешканців нашого містечка мав великий авторитет. Люди про нього так і говорили: "О, це Никифор Зубицький, відставний воєнний дохтор. Золота голова...". До нього часто зверталися за порадою і в чисто житейських справах. Син Данило вдався у нього.

 -  А от як Данило Никифорович переймав науку у свого батька?

 - Мій батько рано прилучався до травознавства, взагалі до лікувальної справи. Але по-справжньому, можна сказати, із сімнадцяти років. І де б ви думали? Поряд із дідом Никифором у партизанському загоні. Діяв такий загін на Кіровоградщині. Умови, звісно які. Медикаменти також -у кращому разі зеленка та йод. Доводилося ж не просто лікувати людей, а й робити операції пораненим. Нерідко досить складні. Руки дощовою водою помив - і за діло. А потім ставили на ноги людей з допомогою усіляких настоянок, відварів.

Ось в таких умовах зароджувалась фітотерапія Данила Зубицького. Щоправда, утвердилась вона пізніше. Коли, уже по війні, батько закінчив медичне училище, почав працювати в медпункті. Ще дуже молодий був, а люди до нього йшли.

Розумієте, і тоді, у повоєнні роки, в наших аптеках було немало хороших ліків. Головне, виготовлених на натуральній основі, без будь-якої синтетики. І лікувальні настоянки з трав були. Щоправда, висушених. Мама працювала в аптеці провізором. Люди приходили з рецептом від професіонального лікаря та вона часто радилась з батьком, а він - з нею. А як ця рослина діє на ту чи іншу хворобу, а як ця. Були відповідні рецептурнідовідники, в тому числі по рослинах. Маму, Ганну Артемівну, по праву можна вважати співучасницею створення фітотерапії Зубицьких. І батько, і вона дуже дотримувались офіційних приписів, створених відомими лікарями минулих років.

-  Ви хочете сказати, що Данило Никифорович не сприймав на віру ві­домостей про ту чи іншу рослину, на­віть коли це йшло від якогось, нехай і авторитетного травника?

Саме так. Уже тоді в нього почав вироблятися суто науковий підхід до широкого застосування фітотерапії в медицині.

Розкажу про таке. Ще до минулоївійни у Петрограді діяв хіміко-технологічний інститут, який займався питаннями розробки нових ліків. Дід Никифор, а потім підключився до цієї справи і батько, регулярно листувалися з цим інститутом.

Радився як йому краще поступи­ти з тією чи іншою рослиною. І завжди одержував потрібну відповідь.

Усе це скрупульозно занотовував, робив зшитки. Він взагалі був доскіпливою людиною в доброму значенні цього слова. Сам розробляв рецепти супів, борщів... Різних там солінь, маринувань.

За роки активного дідового життя в родинному архіві накопичилось кільканадцять томів його зшитків. На жаль, багато з них пропали під час війни. Слава Богу, батько багато чого перейняв з тих записів.

- І пішов своєю дорогою.

- Так і повинно бути. У нашому роду не було традиції підмайстрів, як це часто тепер ведеться. Батько робить, а син йому підсобляє. Добився чогось на спільній основі, чомусь навчився - обирай свій особистий напрямок і працюй. І це не конкуренція, це ніби перехід в іншу, вищу якість. Але в сімейному колі.

Звичайно, батько пішов далі діда Никифора. У нього вже були свої наробки - дослідження, експерименти. Він їх, так би мовити, матеріалізував і йшов з ними до людей. Заслуга Данила Никифоровича була, передусім, у тому, що він, образно кажучи, знайшов спільну мову з живою 

рослиною.

- А от коли у Вас зародився інтерес до батькової справи і Ви відчули, що будете його послідовником?

- Я вже, здається говорив, що це у мене десь у крові. Кажуть, що й зовні я більше, ніж мої брати, схожий на батька. Звичайно, було заохочення і з його боку. Десь у років дванадцять-тринадцять він показав мені, як треба обробити, а потім полікувати рану. Ну, і відколи себе пам'ятаю, як не в школі, то в лузі чи на полі на збиранні трав для батька, чи в аптеці біля мами...

Звісно, після десятирічки не вагався: подав документи до медінституту. Кілька разів вступав. І завжди не добирав один бал За тодішньої системи, та ще в подібних вузах, на кілька років наперед було розписано, чиї діти повинні були пройти, а чиї не добрати - і саме один бал. А тут в Кіровограді відкривається фармацевтичне училище. Вступив за порадою мами. Закінчивши, почав працювати у так званій галеновій лабораторії. Це такий маленький заводик по виготовленню препаратів з лікарських рослин. Тут уже батькова лінія прослідковується.

До медичного інституту я таки вступив. На лікувальний факультет. І от засіло в мені: яку б медичну літературу не добирав щодо лікування завжди чомусь навертає до фітотерапії. Не до застосування якихось препаратів, а саме до натуральних, природних ліків.

Вважаю, що мій шлях у медицину вийшов досить вдало, хоча і склався він сам по собі. На мою думку, він повинен бути саме таким -ступінчатим. Всі лікарі його пройшли, в тому числі мій дід та батько. Спочатку учень, потім піднявся трішки вище, а тоді пішов далі.

Якраз після інституту у мене почалися "страждання" по фітотерапії. Факультет у мене був лікувальний, а лікувати хотілося конче фітопрепаратами. А де? В лікарнях цей метод офіційно не практикувався, більше того - його просто зневажали. Сам шукав собі роботу, і батько мені допомагав... Нарешті у медичній частині Київського заводу ім. Артема запропонували працювати фітотерапевтом. Вийшло не так, як пообіцяли, але, з горем навпіл, я займався улюбленою справою і робітники заводу ходили до мене лікуватись травами. Навіть у семидесяті роки травознавство було, м'яко кажучи, не в пошані. Тому офіційно займатися ним можна було лише під прикриттям якоїсь медичної структури. Свого часу батько сам працював фітоте­рапевтом і на заводі ім. Корольова, і на радіозаводі.

Медчастина заводу Артема з її невизначеністю мене вже не влаштовувала. Але в житті як буває: не везе, не везе, а потім раз - і ти на коні. Так і в мене. Трапився мені батьків однокашник (разом в інституті вчилися) Марченко Василь Карпович, головний лікар санаторію у Пущі Водиці під Києвом. Бере мене до себе. І тут ми організували санаторно-курортне лікування фітотерапією. Пам'ятаю, серед пацієнтів санаторію було багато хворих на астму, радикуліт. Напівзігнутими ходили, та ще ця задуха. Після курсу нашого лікування випрямлялись і про мікстури свої забували. Мене весь час тягло на пошуки чогось нового...

-Як Ви оцінюєте метод Данила Никифоровича, не як син, а як уже досвідчений лікар-професіонал?

- Якщо коротко: він - унікальний. Можливо, навіть єдиний у світі. Про те, що рослини корисні, що упродовж тисячоліть вони слугують людям і як ліки, знають практично всі. Але така наша природа: доки самі на собі не відчуємо позитивну дію тієї чи іншої рослини, доти не

повіримо у її винятковість. Так от, особливість натури батька була такою, що все ростуче, з яким він сти­кався в повсякденному житті, він намагався випробувати на собі. А потім пристосувати до своїх потреб. Звичайно, в першу чергу медичних.

-Бодай коротко про сам процес створення ліків за методом Данила Зубицького.

- Він досить складний і тривалий. Ну уявіть: спочатку відбувається накопичення так званого первинного матеріалу - тих же рослин. Далі - з них потрібно видобути все корисне. Данило Никифорович розробив свій, досі невідомий іншим спосіб консервації рослинних соків. Ліки Данила Зубицького складаються з багатьох рослинних компонентів.

-Якщо мені не зраджує пам'ять, наступного року мине рівно двадцять, як остаточно утвердилась у Києві "Народна медицина Данила Зубицького". Що за цей час набуто, якщо озирнутись назад?

- Так-так... Саме 30 березня 1990-го з ініціативи Данила Никифоровича вперше в Україні було створене мале підприємство "Барвінок" з виготовлення препаратів з рослин. Тоді ж відкрито і Аптеку народних ліків. З 1998-го підприємство мало назву ПП "Народна медицина Данила Зубицького", а з 2006-го воно ТОВ "Фіто-Данімир" ("Народна медицина Данила Зубицького").

Наукову основу діяльності ТОВ "Фіто-Данімир" створює творча, інтелектуальна власність Олександра та Вікторії Зубицьких. Вона базується на наукових надбаннях Данила Зубицького, забезпечена оригінальною рецептурою та унікальною технологією виготовлення фітоліків з орієнтацією на стабільно високі стандарти якості.

Іноді мене запитують: скільки ж ліків створив Данило Зубицький і, взагалі, скільки фітопрепаратів є сьогодні в арсеналі Аптеки народних ліків? За моїми останніми підрахунками - понад 180. Це лікарські засоби для профілактики та лікування серцево-судинних захворювань, нервово-психічних, органів дихання, травлення, сечостатевої системи, офтальмологічних, отолярингологчних, новоутворень. Є препарати для лікування опорно-рухової системи, стимулювання імунної системи та інші.

-Загальна кількість фітоліків у вашому активі зростає?

- Безперечно. Ось і зовсім недавно виготовлено і впроваджено у лікарську практику мазь "Остеофіт" для лікування патології кісткових структур, оригінальні краплі "Жива кров" - для лікування залізодефіцитної анемії та препарат "Фіто-сан" для шкірних захворювань. Мені, як батькові, приємно, що у створенні та випробуванні цих препаратів взяла участь і моя донька Вікторія. Вона працює в нашій структурі лікарем-терапевтом, консультує хворих, проводить УЗД. І це вже, вважайте, п'яте покоління Зубицьких.

Справедливості ради скажу, через які б терни не пробивався наш рід до своєї мети, ми завжди мали підтримку і наших колег, друзів, і просто добрих людей. У батька було багато однодумців серед медиків, науковців, творчої інтелігенції, журналістів у тому числі.

-І насамкінець, Олександре Даниловичу, якщо трішечки заглянути наперед.

- Хочеться зробити значно більше, ніж було зроблено. Глибоко переконаний в тому, що у лікувальній сфері майбутнє за фітотерапією. Рано чи пізно людство зрозуміє, що не хімія, не всілякі ерзаци здатні повернути нам здоров'я (швидше навпаки - передчасно загнати на той світ), а лише природна рослинність. І чим швидше ми це зрозуміємо, тим краще для нас.

Дід Никифор, батько Данило Зубицькі добре це розуміли і своєю щоденною працею переконували в цьому інших. Данило Никифорович був таким же скрупульозним, як і дід. Приймаючи хворих у себе вдома, головним чином тих, кого добре знав, він на кожного заводив своєрідну історію хвороби і записував туди всі показання. Потім, виступаючи на конференціях, симпозіумах підкріплював свій виступ конкретними прикладами, співставляв із фактами з інших джерел.

Користуючись нагодою, хочу звернутись до всіх, хто його знав, з ким він спілкувався, надіслати на адресу аптеки свої спогади про нього. Наперед щиро вдячні.

Життя підтверджує, що фітотерапія, яка вийшла з предковічної, народної медицини, у час стрімкого розвитку науково-технічного прогресу усе тісніше поєднується з офіційною. Лікарі усіх напрямків, навіть таких консервативних як, приміром, стоматологія, чи там кісткові захворювання, хто в більшій, хто в меншій мірі звертаються до ліків з трав.

А на закінчення хочу сказати ось про що. Фітотерапія Данила Зубицького, а у своїй сукупності це і його прописи, і розроблена унікальна технологія виготовлення ліків з живих рослин, і задумана та споруджена ним єдина в Європі оригінальна фітоклініка - це не лише особиста, приватна справа родини Зубицьких. Він створив це в Україні і для України, її народу. Явище це унікальне навіть у світовій практиці. Тож справа усього його життя - фітотерапія, як фундаментальна основа розвитку всієї лікувальної індустрії задля збереження здоров'я нації, повинна мати підтримку перших посадових осіб і від медицини, і від самої держави.

З родиною бесідував Михайло Прилуцький